Стилі виховання в
сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і
демократичний. Кожен із цих стилів виховання по-своєму впливає на самооцінку
підлітків.
1.
Надмірна опіка (гіперопіка). Цей
стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності,
бажанням зробити все за дитину.
З раннього дитинства діти дуже прив’язані до
батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця
залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає
батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки
інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування в дітей
внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері
часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того,
що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від
батьків.
Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати
вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Вона виросла, змінилася, а
люблячі батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому,
причому власна думка їм здається беззаперечною. Підлітки, навпаки, набувають
критичного ставлення до батьків, вони починають чинити опір. А це часто
ображає батьків «Я живу заради дітей», - пишаючись, заявляють батьки. Але при
ретельному аналізі виявляється, що фактично буває так, батьки живуть не заради
дітей, а скоріше за їх рахунок. Багато з них відносяться до своїх дітей
зверхньо, висмоктуючи з них усі «соки». Адже якщо батьки не реалізувались у
професійному плані, не досягли бажаної для них значущості в
кар’єрі, спілкуючись із дитиною, вони цілком можуть задовольнити ці
потреби, постійно нагадуючи їй, як багато для неї зробили, дорікаючи їй цим,
забороняючи робити їй те, що хочеться, блокуючи її розвиток. Спілкуючись із
дитиною вони можуть відчувати себе великими начальниками.
Завдання дорослого – попередити, застерегти, пояснити,
вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно,
здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться
думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все
залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи
пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде
відбуватися, залежить від усіх дорослих, які оточують підлітка, а передовсім –
від батьків і вчителів.
2.
Авторитарний стиль виховання - це стиль, при
якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу
контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним
впливом батьків. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори
й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною
на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч,
контролювати життя дитини, приймати за неї рішення. З одного боку, це
забезпечує певний психологічний комфорт: можна менше хвилюватися за дитину, не
боятися, що вона наробить помилок. Але з іншого боку, надмірний батьківський
контроль унеможливлює розвиток самостійності підлітка: він не може навчитися
ініціативності, відповідальності, наполегливості, самоконтролю. Адже самоповага
і впевненість у собі формуються лише за умови, що людина має можливість сама
поставити собі мету й досягти її самостійно. В умовах постійного керування з
боку батьків такою метою може стати лише протистояння дорослим, рішення не
підкоритись їхнім вимогам. Якщо підліток досягає мети – виникає конфлікт з
батьками, якщо ж батьки зможуть «переламати» дитину – у неї розвивається
почуття власної неспроможності, пасивність, безініціативність,
безвідповідальність. Така невпевненість у собі розповсюджується і на стосунки з
однолітками: учень не може відстоювати свою думку, пасує перед більш упевненими
в собі друзями і вчителями.
Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас
підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону
свого контролю, поступово передаючи підліткам відповідальність за їхні дії та
вчинки. Це може бути досить серйозним психологічним випробуванням для батьків:
адже дитина може наробити помилок, які доведеться потім виправляти. Наприклад,
рішення підлітка піти до басейну може призвести до його застуди, лікування,
ускладнень. Але якщо не пустити його, то наслідки можуть бути ще гіршими: і для
стосунків з батьками (образа, недовіра, спроби приховувати від дорослих свої
наміри) і для авторитету підлітка серед товаришів (підлітки зневажливо ставляться
до однолітків, які підкорюються дорослим), і для самооцінки особистості
(неможливість відстояти своє рішення інтерпретується дитиною як нерішучість,
слабкість волі або як відсутність поваги, нерозуміння з боку сім’ї).
Таким чином, батьки стоять перед вибором: подбати про
власний спокій і утримати дитину від самоствердження чи дати підростаючій
особистості певну свободу, щоб вона могла розвиватись, учитись на своїх
досягненнях і помилках.
Щоб зберегти психологічний контакт із старшокласниками, батьки
повинні враховувати дорослішання дітей, відмовляючись від авторитарних методів
виховання, навіть якщо вони здавалися раніше успішними.
3.
Ліберальний стиль виховання характеризується
наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається,
могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції
особистості. Але для цього особистості потрібно вже мати чітку систему власних
орієнтирів: цілі, принципи, морально-етичні еталони тощо. Оскільки суб’єктивна
картина світу в підлітковому віці лише формується, то підлітки потребують
допомоги для орієнтиру в складному і мінливому світі. Якщо цю функцію не
виконують батьки, вони шукають інших авторитетів, які часто суперечать
один одному. Невизначеність суб’єктивних орієнтирів знижує самооцінку
особистості, породжує почуття безпомічності, неспроможності знайти свій шлях у
житті. І в таких умовах ліберальна позиція батьків сприймається підлітками як
відстороненість, байдужість, навіть як егоїзм. «Їм немає діла до мене!» - думають
у таких випадках діти. Отже, надання підліткам надмірної свободи так само
небезпечне для становлення їх особистості, як і надмірне її
обмеження.
4.
Демократичний стиль виховання. Особливістю цього
стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання.
Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з
підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується
як слухняність, так і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо
втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до
думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань. Цей стиль
виховання найбільшою мірою сприяє розвитку в дитини самостійності,
активності, ініціативи і соціальної відповідальності (С.І.Подмазін).
За матеріалами статті
ДІАНА
САБОЛ,
працівник
НМЦ практичної психології
ІППО
КМПУ ім.Б.Д.Грінченка
СТОСУНКИ
З ДОРОСЛИМИ ЯК ЧИННИК СТАНОВЛЕННЯ САМООЦІНКИ ПІДЛІТКА
Діти люблять знати, на що вони можуть розраховувати, і коли батьки справедливо, але рішуче наказують їх за погані вчинки, у дітей виникає почуття постійності і захисту.
З боку батьків вимагається рішучість залишатися твердими, коли дитина просто не хоче слухатися батьківського наказу. Деякі батьки в таких випадках вступають в переговори з дитиною і вдаються до підкупу, щоб дитина зробила те, чого вони вимагали. Це неправильно. Тільки якщо Ви наполягаєте на своїх правилах і наказах, Ви можете ждати, що ваші діти "нав'язали їх" на своє серце.
Коли батьки тільки ІНОДІ, залежно від настрою, наполягають на правилах, то діти заохочуються ризикнути зробити порушення і побачити, як далеко можна зайти і що можна дозволити собі без шкоди. Коли покарання запізнюються, діти, як і дорослі в таких випадках, стають зарозумілими порушниками.
Терпіння і витримка батьків часто підлягають випробуванню. Діти схильні бути імпульсивними. Вони можуть говорити, що у них на умі, перебиваючи, можливо, розмову дорослих. Батьки могли б різко вилаяти дитину. Але іноді буває мудріше уважно прислухатися, даючи приклад емоційного самоконтролю і витримки, а потім, після короткої відповіді, тактовно нагадати дитині про необхідність бути ввічливим і уважним до старших. Тут якраз доречна порада: "Будь швидким на слухання, повільним - тихим на слова, повільним - тихим на гнів".
Таким чином, у формуванні дитини важливу роль відіграє авторитет батьків - як загальновизнане значення, вплив, особистий приклад - як зразок для наслідування і педагогічний такт як відчуття міри, вміння поводити себе належним чином.
За матеріалами:
oipopp.ed-sp.net
3) час;
4) подарунки;
5) допомога.
Якщо в сім’ї декілька
дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i
любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її
рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам
необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I
важливо пам'ятати, що до п'яти років у дитини неможливо встановити лише один
шлях до його серця.
Дотик -
один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно,
щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили
її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як
для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за
допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж
словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона
зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що
слова втратять усю силу i сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути
обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i
м'яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i
частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені було б приємно,
коли ти...». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед
дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є
доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки,
заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час -
це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається
бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки
звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити
час разом - значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного
проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною
вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були
зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам,
телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу - своїй дитині.
Подарунок -
це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про
неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти,
які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити
різними речами. Тому пам'ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся
вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете
віддячити дитині за послугу - це плата, якщо намагаєтеся підкупити її - хабар.
Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть
бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки
краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов'язково
купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що
завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка,
горішок тощо. Головне - придумати, як його подарувати.
Допомога. Материнство
та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна
сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового
(принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований
робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними
запитаннями, проханнями. Завдання батьків - почути їx i відповісти на них. Якщо
ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю.
Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.
Допомагати дітям - не
означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них.
Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони
допомагали нам.
На кожному етапі розвитку
дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо
обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка
веде до серця дитини.
(фрагмент з одноіменної книги Гері Чепмена та Росса
Кемпбела)